10 серпня 2014 року. Околиці Іловайську.

Бійці батальйону «Азов» виносять тіло Миколи Березового, «Берези», свого побратима з «Автомайдану».

«Від самого початку Іловайської операції все пішло не так. З самого ранку стояли обабіч дороги. Постійно прибували підрозділи добровольчих батальйонів. Мені згадалось роад-шоу, де кожен другий хизується своєю тачкою. У кого пікап крутіше і хто виглядає войовничіше. Першими в наступі мав йти батальйон «Шахтарськ», проте через відсутність у всіх бійців касок, першими пішли ми. Перша сотня попереду, ми, друга, позаду в резерві. Сидимо в кузові «Камазу» та слухаємо переговори Берези. Це мала бути зачистка і ми аж ніяк не гадали наскочити на глибоку оборону з бетонними укріпленнями. Чули як розвідувальна група була відрізана вогнем, як прицільно працювали ворожі снайпери, як Береза повідомив, що в нього поцілили. Спочатку поранення здалося легким, проте через хвилину Береза запросив поміч – куля пробила яремну вену. Наш командир сотні Кірт ринувся на допомогу. Потужний джип мчав полем, валив високі соняшники. За кілька хвилин авто повернулося з сірим від втрати крові Миколою. Лікарю, який допомагав в евакуації прострілило руку, тож він не міг діяти. Я розкрив свою аптечку, проте, вже нічого не міг зробити. Тільки і встиг вколоти Миколі ліки, накласти джут та записати йому на лобі час накладання – 10:00. Побратим Барс почав робити штучне дихання, було вже пізно. Почалася агонія. Я перев’язав лікаря і ми сховались за машинами. Почулися звуки вибухів».