10 серпня 2014 року. Околиці Іловайську.

Бійці другої чоти батальйону «Азов» в кузові вантажів на шляху до точки розгортання в бойовий порядок для першої атаки на Іловайськ.

«Ніхто не уявляв, що зачистка якогось там Іловайську виллється в серйозну операцію з такими втратами. Нас привезли на день. Після невдалого ранкового штурму та перших жертв ми сиділи спантеличені обабіч дороги. Там же, де кілька годин тому сповнені оптимізму чекали на сигнал до початку атаки. Хотілося їсти… Хлопці пішли до сусіднього села, принесли сала, сиру та хліба. Щось поїли, щось покидали. Наступного дня довелося доїдати покинуте сало і черстві окрайці. Я сновигав вздовж колони тягачів ЗСУ, клянчив гранати і їжу. Десь стягнув пів’ящика гранат, буквально вирвав з рота у когось з солдат «зелений» пайок, хтось розчулено «подав» мені РПГ-27. Для нас гранати були цінністю. Нам їх не видавали, боялися, щоб додому не забрали. По дорозі до своїх зустрів Жору з «Шахтарська», зміняв пару гранат на сигари з Межигір’я. Сухий тютюн швидко зотлів, проте як це було дивно: втомленим, після першого серйозного бою і втрат, сісти на межі та подиміти сигарою!»