Серпень 2014 року. Серпень 2014 року. Маріуполь. Порт.

Боєць Юліан Матвійчук (доброволець з полтавської «Свободи») під час ранішнього чергування.

«Коли стояли «на маяку» дуже боялися російських диверсантів. Нам здавалося, що ворожим диверсантам нічого не вартувало підкрастися до нас вночі і поперерізати горлянки. Коли темніло ми чатували з телевізором, постійно сканували обрій, дослухали до кожного сплеску води. Поки один вартував, інші спали. Кращим було місце всередині бетонного каземату під маяком. Там була кімнатка, яку так-сяк обладнав собі рибалка. Лежак зі старим матрацом, сіті та вудки, трохи старих меблів. Порівняно з ночівлею на голому бетоні, така кімната вважалась президентським номером. Спали там по-черзі. Першому поталанило Кремню. Поки ми півночі крутились на твердій холодній підлозі та чекали на диверсантів, він глибоко спав. Аж враз нічну тишу пронизав нелюдський крик Кремня. Я ніколи не чув, щоб так кричала людина. Ми сполошились, за зброю, на позицію, диверсанти! Тривога була марною. Коли нарешті заспокоїли Кремня, зрозуміли, що сталося. Кіт, який унадився до рибалки за рибою і був частим гостем в казематі, стрибнув на нашого бійця. Останній же прийняв кота за диверсанта. Вранці, замерзлі від сну на бетоні ми роздягалися та гріли свої спини під вранішім сонцем».